Sotomajor.org.ua

Ідея подорожі Чорногірським хребтом виникла завдяки статті в журналі "Карпати" - На Чорногорі — вітер. В результаті маршрут дещо зазнав змін, але головний напрямок був взятий саме звідти.

Точка входу

Вранці на потязі ми приїхали в Івано-Франківськ, де одразу ж дала себе знати повінь, яка відбулася нещодавно: перша маршрутка "до Верховини", до якої ми підішли - до Верховини не їхала через відсутність дороги. Водій вказав на іншу маршрутку, яка їде в Верховину через Ворохту (іншим маршрутом).

Верховина - Красник - Дземброня

Діставшись до Верховини ми почали думати як рухатися далі. Маршрут, описаний в журналі починався із Дземброні, але дістатися до неї транспортом було неможливо. В Верховині вже відчувалися наслідки повені - було багато солдатів, МНСників та літав гелікоптер ООН

На автовокзалі з'ясувалося, що автобуси ходять до Красника, від якого до повороту на Дземброню добрих півтори години ходу. Одна жінка на вокзалі сказала, що скоро буде відправлятися приватний мікроавтобус, який проїде трохи далі, але ми в нього просто не влізли. Придбавши все необхідне (мівіну і консерви) ми рушили в Красник.

Приїхавши туди ми на власні очі побачили, що заборона руху далі - це не примха водія, адміністрації автовокзалу, або МНС, а сувора реальність. Дороги просто не було.

В декількох місцях працювала техніка, яка виконувала роботу протилежну роботі стихії - витягала ґрунт з річки насипаючи його там, де раніше їздили автомобілі. На фото нижче добре видно що лишилось від дороги яка проходила вздовж Черемоша. В одному місці неможливо було пройти навіть пішки і довелося переходити річку вбрід.

По дорозі немолода жінка, яка мешкає в Бистреці розповіла нам, що таких дощів не було вже біля 50 років. Блискавкою вбило хлопчика і його сестру з сусіднього села які мали необережність вийти на двір під час грози. Після того як вода спала багато селищ залишилося без електрики, а деякі навіть без транспортного зв'язку. Вертоліт, який є на фотографіях вище, як виявилося, возив людей та їжу в села до яких неможливо дістатися інакше.

Діставшись нарешті до Дземброні і сівши відпочити біля крамниці ми відчули різкі пориви вітру і побачили важкі хмари, з яких зривалися крупні краплі дощу. Це означало грозу, а гроза означало, що рухатися далі не вийде. На щастя, гроза пішла вбік і через 15 хвилин ми вже бачили чисте небо. Випивши кока-коли і попрощавшись таким чином з цивілізацією на наступні 3 дні ми почали підйом. Наступною зупинкою була полонина Смотрич.

Віє вітер з полонини...

Не дивлячись на те, що ми планували пройти за цей день трошки більше, година підйому із Дземброні забрала останні сили і ми вирішили заночувати на полонині Смотрич приблизно в кілометрі від стаї (хатинки пастухів).

Прокинувшись вранці і подивившись на мапу ми вирушили в дорогу. Проходячи повз пастуха з коровами ми спитали в нього про свіже молоко і можливість його придбати. Як виявилося, не даремно. Він сказав щоб ми йшли в хату - там нам продадуть. Звернувши зі стежки ми пройшли через поле огороджене дерев'яним парканом і потрапили в справжнісіньку хату карпатських пастухів, яку я бачив в "Пірогово" та краєзнавчому музеї в Ужгорожі.

Влітку в ній мешкають пастухи, а взимку вона стоїть порожня і відчинена. Туристи можуть вільно їй користуватися, про що добре свідчили надписи на стінах в стилі "Тут був Вася".

В хаті чоловік нам сказав, що може продати лише 2 літри молока тому що після ранкового подою вони залишили трошки молока для власного споживання, а з того, що наразі не потрібно вони вже почали робити сир. Сира ми теж купили, точніше не сира, а вурди. Вурда дуже схожа на сир, але має шалену жирність і багато з'їсти її ми не змогли. А от молока вже через 20 хвилин не було.

Полонина Смотрич - г. Вухатий Камінь - Піп Іван

Далі почались дійсно цікаві речі. Трошки відхилившись від маршруту щоб зайти до пастухів ми вирішили його апроксимувати і не повертатися на стежку, а скоротити шлях. Тут і почались пригоди. Піднявшись по схилу, як ми думали, гори Смотрич ми потрапили в ліс і начебто йшли по стежці, коли раптом її загубили.

Дорогою зустрічали багато лисичок і збирали їх щоб потім приготувати на вечерю. А гриб який нижче на фотографії ми зірвати не наважились. А потім з'ясувалось що це білий гриб. Дуже прикро.

Походження цієї плями так і лишається для мене загадкою. Звичайно в тому місці де ми її побачили, машини не їздять. Скоріше за все, це сік якоїсь рослини потрапив у воду і зробив такий ефект.

Через 20 хвилин ліс став густішим, з'явився підлісок. Все вказувало на те, що це wrong way. Порадившись з мапою, компасом і врахувавши все що можна врахувати ми прийняли вольове рішення рухатися далі, але не набирати висоту, а втрачати її під кутом приблизно 40 градусів до схилу гори. Таким чином ми вийшли на другу гілку маршруту, яка проходила через гору Вухатий Камінь.

Скоро стежка перетнула річку яка текла від водоспаду розташованого на 100 метрів вище за течією. Це було дуже вчасно тому що в нас вже бракувало води.

Взагалі, на цьому маршруті досить багато різних річок, джерел та струмочків. Воду з них пити можна без жодних наслідків для здоров'я (окрім позитивних). Правда, не з кожного джерела вдавалося набрати води - деякі з них такі слабенькі, що як не пристосовуй пляшку - окрім піску в неї нічого не попадає. Коротше кажучи, 6-7 літрів води на двох за умов спекотної погоди завжди вистачало щоб дістатися від одного джерела до іншого.

Потім почався підйом на гору Вухатий Камінь. Це мабуть і був найдовший підйом на всьому маршруті. Обабіч від стежки дуже охайно розташувались, начебто їх хтось спеціально садив, кущі малини.

Малина зустрічалась нам і далі, коли ми спустилися з хребта, але тут її було більше і вона була крупніше. Нажаль, чомусь, ми проігнорували ці кущі і приділили їм лише хвилин 5, хоча вони були варті набагато більшого.

Підйом тривав приблизно з 2,5 години, коли ми нарешті дісталися до перевалу. Одразу відкрився вид на чорногорський хребет і... на обсерваторію.

В цьому місці ми вирішили добре відпочити, попити води і спробувати зробити декілька телефонних дзвінків. Дивно, але Life :) показав себе доволі непогано на маршруті. Досить часто я чув що мені прийшла СМСка і це значило з'явився зв'язок. Beeline поводився себе набагато гірше - він не працював майже ніде.

На перевалі также зустріли польських туристів, яких очолював чоловік із Києва. Він розповів що згідно прогнозу погоди, вночі буде злива із грозою, тому ми одразу почали думати про місце, де краще провести ніч. Вирішили стати біля обсерваторії і сховатися в ній в разі поганої погоди.

Коли бачиш мету подорожі, йти набагато веселіше, тому останні кілометри дались легше ніж підйом на Вухатий Камінь. Хоча, чесно кажучи, Білий Слон з перевалу здавався значно ближчим ніж він був насправді. Від того місця, де зроблена ця фотографія, ми тьопали до нього 2 години.

Такі прикордонні стовпчикі стоять по всьому чорногорському хребту. Раніше по ньому проходив кордон між Чехо-Словаччиною і, здається, Польщею. В одному місці я знайшов колючий дріт, який залишився ще з тих часів. Хотів забрати шматочок як сувенір, але викинув після того як ліг на рюкзак і поколовся об нього.

Коли ми піднялися до обсерваторії, там було ще досить багато туристів, але видно було, що вони не збираються залишатися на ніч біля неї. В результаті лишилися лише ми з північного боку від будівлі і ще один чувак з протилежного боку. Вирішивши, що сьогодні ми вже не здатні оцінювати інтер'єр старовинної будівлі, ми присвятили вечір кулінарії і спостереженням за вічним і прекрасним.

Попре наші очікування грози не було. Було щось інше. Заснувши як і має заснути втомлена людина - дуже скоро я прокинувся від того, що намет хитався. Подумавши що це і є довгоочікувана гроза і що по-хорошому треба переносити намет в більш безпечне місце я вирішив що поки в наметі сухо і можна спати - буду спати, а там подивимось. Після того я заснув до ранку, а прокинувшись ми зрозуміли що то був просто вітер. Дуже сильний вітер, який майже весь час дує на хребті, а вночі через різницю температур він підсилюється.

Biały Słoń na Czarnohorze

Про обсерваторію Білий Слон (польською Biały Słoń) на горі Піп Іван написано багато. Маючи час та натхнення можна дослідити її історію. Почати можна, як завжди, з Вікіпедії де є дуже багато матеріалу і лінків. Нажаль знайти фотографій з того періоду, коли обсерваторія була працездатною (1937-1941 рр), мені не вдалося.

По хребту: Піп Іван - озеро Несамовите

Вирушивши вранці довелося спуститися в долину за водою, а потім повернутися на хребет. Подорож по хребту проходила досить легко. Не було вже таких складних підйомів як на гору Вухатий Камінь. Між верхівками гір, які входять до складу хребта Чорногора, звичайно, були перепади висот, але не дуже значні. Заблукати на цьому маршруті майже неможливо тому що стежку видно на багато кілометрів вперед, вона є одна, а якщо і розділяється, то потім ці дві стежки обов'язково поєднуються.

На хребті стоїть декілька вказівних знаків які, звичайно, приємно бачити і впевнюватися що ти йдеш вірною дорогою і дізнаватися скільки кілометрів лишилося, але в інших місцях вони були б набагато ціннішім орієнтиром.

Ми пройшли таким шляхом: г. Піп Іван (2020,5 м) - г. Дземброня (1877,7 м) - г. Мунчел (1998,4 м) - г. Бербенескул (2035,8 м) - г. Ребра (2001,1 м). Далі, між горами Ребра і Данцир ми спустилися до озера Несамовитого і більше на хребет не підіймалися.

Біля озера було досить багато людей. Ми скупалися, набрали води в джерелі поряд і пішли далі. Але ми вирішили не вертатися на хребет, а піти на турбазу Заросляк стежкою яка, якщо вірити карті, йшла постійно вниз.

Озеро Несамовите - турбаза Заросляк

Стежка яка на карті чітко і логічно вела до турбази на місцевості привела нас в болото і підступно загубилася. Маючи мокрі кросівки і настрій "ну його нафіг таку оптимізацію" ми повернулись на початок цієї стежки. Ми вже готові були повертатися на хребет, коли із кущів вийшли люди, які явно йшли з того боку, який нас цікавив. Розпитавши їх і дізнавшись що стежка це не міф, ми пішли доки не зіткнулися з перехрестям яке важко було ідентифікувати за допомогою мапи. Дуже доречно із кущів вийшла ще одна мандруюча парочка і вони розвіяли всі наші сумніви.

Далі дорога дійсно майже весь час йшла в низ. Через 15 хвилин ми зайшли в ліс і вийшли з нього вже безпосередньо перед турбазою. Загальний перехід від озера до турбази зайняв біля 3х годин.

P.S.:

Отака от вийшла подорож. Від турбази ми під'їхали до траси на BMW, в якій на магнітолі з кольоровим дісплеєм грали кліпи Britney Spears. Так сталася швидка і безболісна інтеграція в цивілізоване високотехнологічне суспільство.

Заночували ми біля траси. Вранці зловили попутку, потім пересіли на автоубус. Приблизно о 10й були в Івано-Франківську, о 13й у Львові.

@TODO

Планую додати фрагменти мапи, на яких позначити кожен шмат маршруту (відповідно до підзаголовків).