Між Україною і Румунією, частина 2
Як виявилося, дістатися до Рахова таким чином щоб бути там вранці це досить нетривіальна задача. Є варіант автобусом, але персонально для мене сидіти 6 годин в автобусі це досить неприємна справа, тому ми вирішили поїхати на поїзді Ковель - Чернівці №668, що прибуває у Франківськ о 2-26 ночі, а там пересісти на електричку яка відправляється буквально через декілька хвилин і мала б довезти наші сонні тіла до Рахова. Але стався перший серйозний fail і виявилося що електричка нині ходить за іншим розкладом і вже відправилися хвилин 40 тому. Автовокзал який знаходиться прямо на залізничному теж не радував - перший автобус йшов аж вранці. На допомогу прийшло таксі. За 300 гривень грошей і 3 години часу ми доїхали до Рахова де наш водій круто підрізав автобус який їхав в бік Ділового, пересадив нас на нього і побажав успіху.
Доречі, всі фотки клікабельні і ведуть на альбом де їх є ще більше ;-)
До Ділового від Рахова близько. Особливо у порівнянні з дорогою від Івано-Франківська. Ми приїхали туди ще до світанку. Воно і не дивно - збиралися їхати на дизельній електричці, а доїхали на таксі. Перед в'їздом в село сонний прикордонник зупинив автобус і всі пред'явили йому паспорти. Далі я попросив водія зупинити біля офісу прикордонників, але мені здалося що він мене не зрозумів і ми вже зібралися виходити в найбільш щільно забудованій частині села, але водій зрозумів і зупинив там де треба. Якби він зупинив на пару кілометрів далі, то нічого б страшного не сталося бо до 7ї години ранку звертатися до прикордонників здавалося невдалою ідеєю і ми пішли фотографувати світанок на Тисі і мерзнути.
Після декількох спроб ми попали на заставу біля 9-30. Раніше казали що немає начальника. Він справляв враження ділової людини, знайшов телеграму зі Львова, наказав виписати перепустку, попросив пачку паперу бо ситуація самі знаєте яка в державних установах, сказав дзвонити якщо побачимо когось схожого на незаконних мігрантів і теж побажав успіху. Враховуючи те що їжу ми встигли купити перед тим як потрапили на прийом до прикордонників, можна було відправлятися що ми і зробили.
Від Ділового в гори йде дорога яку ми знайшли без труднощів. Найцікавіше почалося далі. Хочу одразу попередити, що якщо ви хочете знайти тут чіткі вказівки щодо маршруту, то цього не буде. Через неймовірну кількість річок які розлилися в квітні знизу та неймовірну кількість снігу зверху, наше орієнтування залишало бажати кращого. Саме того нам і довелося повернути назад.
Вже через 40 хвилин після того як ми вийшли з центра села люди зникли і все собою заповнила природа. Ще приблизно через годину коли в нас вже почалися проблеми з знаходженням себе на карті ми бачили на іншому березі річки двох лісорубів які йшли в бік села, але вирішили їх не турбувати. Це були останні люди яких ми бачили найближчі 2 дні.
Стомлені нічними переїздами ми присіли відпочити прямо на дорозі і прямо на ній і заснули. Прокинувшись хвилин через 30 від гарячого сонця продовжили шлях. Природні перешкоди траплялися досить часто. В багатьох місцях річка текла просто по дорозі через що доводилося стрибати з каменя на камінь - це в нас мало назву Супер Маріо. В двох місцях доводилося переходити річку знімаючи взуття. Хто хоч раз це робив розуміє які прекрасні відчуття при цьому виникають :-)
Під вечір першого дня ми вийшли на полонину з хаткою неподалік від якої і вирішили заночувати. Поставили намет, почали розводити вогнище коли почули в кущах шурхіт. Через хвилину з кущів вийшов олень або щось дуже схоже на нього (було темно та й в оленях не дуже розбираюсь) і дивився на нас секунд 5 після чого різко підстрибнув на місці, в повітрі розвернувся і зник у темряві. А ще через пару хвилин ми почули вже десь далі щось схоже на собаче скавучання. Не буду передавати емоції, але скажу що намет ми так і лишили стояти, а самі ночували в спальниках на горищі хати :-)
Прокинувшись вранці ми ніяк не могли зорієнтуватися і вирішили йти навпростець в тому напрямку який вважаємо правильним. Не можу сказати щоб це була вдала ідея. Навпростець це означало вгору або вниз по крутому схилу, або намагатися спускатися до річки і йти вздовж неї хоча це не завжди вдавалося через повалені дерева. Приблизно через пів дня моральних і фізичних зусиль ми знайшли дорогу яка здавалася правильною. Дорога йшла вгору і хребет який здавався недосяжним ставав усе ближче і ближче.
Але радість наша тривала недовго. З'явилася нова і дуже серйозна проблема - сніг. Ще в Діловому нас попередили про те що зараз під хребтом і на ньому лежить сніг, але ми це проігнорували. Моя уява намалювала 5 сантиметровий шар і виявила єдину "незручність" що буде трохи слизько. В дійсності спочатку сніг дійсно з'являвся плямами і був дуже низький, але далі ноги почали провалюватися по коліно через кожен крок, а через кожні 5 кроків - по пояс. Взуття стало повністю мокрим вже через 20 хвилин, а саме головне що далі можна було очікувати лише гіршого. Тим не менше ми продовжили йти намагаючись ступати якомога обережніше щоб не пробивати наст і не провалюватися. Іноді це навіть виходило. Взагалі за власними спостереженнями можу сказати що висота снігу досягала 3х метрів (це кінець був квітня) і декілька разів я провалювався обома ногами таким чином що дійсно важко було вибратися. Якщо не враховувати цей момент і не бути до нього готовими, то пройти маршрут нереально.
Наступного дня ми такі видерлися на хребет. Очікування що всі сумніви пропадуть і можна буде зосередитися на подоланні шляху, а не на його пошуках виявилися марними. Пройшовши біля кілометру по хребту (знов таки дуже високий сніг) і витративши ще пару годин на розвідку без рюкзаків було прийнято рішення вертатися: далі лежав сніг, дороги не було видно, це останній шанс повернутися і вписатися в часові межі.
Назад спустилися трохи іншою дорогою, але річки знов довелось переходити. Прийшли в Ділове якраз на Великдень, було дуже цікаво подивитися як нарядні селяни гуляють по головній вулиці. Потім доїхали до Рахова, сіли там на дизель і на ньому за 5 годин дісталися Коломиї, а вже звідти на поїзді доїхали до Льова. Дуже дивно, але з Рахова після 5-6ї вечора до Івано-Франківська дістатися неможливо. Оцей дизель на який ми сіли - був останнім шансом. Інакше б або довелось ночувати в Рахові, або знов витратити три сотні на таксі.
